Вакцинація в Україні 2006-2011

2013-06-22 09:10:38

Обмеженість інформації щодо вакцинації, суперечливі висловлювання медиків, непоодинокі поствакцинальні смертельні випадки здорових дітей та практично відсутня поінформованість співгромадян стали причиною прийняття нашою громадською організацією «Програми інформування населення про вакцинацію в Україні» - питання, яке стосується практично кожної української родини, бо там вже є або ще будуть народжуватись діти, які підлягають обов’язковій вакцинації.

Що таке сучасна вакцинація? Відповідь слід давати, розділивши дану тему на дві складові: медичну і юридичну.

Підґрунтям медичної складової можна вважати надзвичайно швидкий, потужний розвиток науки, в тому числі медицини, який відбувається завдяки розвитку новітніх технологій та потужним капіталовкладенням (з відповідним зацікавленням). Результатом стало відкриття та формування промисловості імунобіологічних препаратів (крок, наступний після антибіотиків). Рушієм вакцинації в Україні можна з впевненістю назвати ВООЗ (Всесвітню Організацію Охорони Здоров’я), оскільки наші керівники медичної галузі, як основний аргумент необхідності проведення вакцинації (щеплень), наводять рекомендації ВООЗ. Принагідно нагадаємо, що в ЗМІ практично відсутні висновки і виступи вітчизняних науковців-медиків, попри достатню (значну) кількість наукових медичних закладів в Україні. ВООЗ за своєю суттю – це громадська організація, що лобіює інтереси, в тому числі світових медичних корпорацій, які одним з основних своїх завдань (як будь-який бізнес) мають отримання прибутку. Згадаймо галас з приводу грипу АН1N1 в жовтні 2009 року, вчинений тодішнім керівництвом уряду країни, та пропозиції закордонних доброзичливців безкоштовно надати нам для використання певні вакцини, з умовою не висувати претензій за можливі негативні наслідки!

Висвітлюючи медичну складову вакцинації, нагадаємо, що це один з підрозділів науки імунології, яка є новітнім напрямом розвитку медицини, що тільки розвивається і відповідно потребує детальних глибинних вивчень і довготривалих, ретельних перевірок практичного застосування.

Вакциною називають препарат, який містить антиген (антигени) мікроорганізмів і який після введення викликає специфічну імунну відповідь, котра захищає від зараження даним мікроорганізмом (підручник “Імунологія” Р-26 проф. М. Якобисяк “Нова книга” 2004р). Визначення чітке і переконливе, проте загальновідомо, що практична дія вакцинування полягає у зараженні людини ( немовляти) ослабленим чи видозміненим збудником хвороби. Антиген це і є власне збудник хвороби (інфекція), а сукупність введених шляхом вакцинації певної кількості збудників створюють антигенне навантаження. В зв’язку з чим постає просте логічне запитання – яка необхідність і доцільність вакцинування в 1-й день від народження – “Гепатит В”; 3-7-й день – “Туберкульоз”... щойно народженої дитини (в Англії, доприкладу, вакцинація дітей проводиться з 2-х місячного віку).

Юридична сторона вакцинації (імунопрофілактики) в Україні регулюється законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 12 якого гласить: "профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об’єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли 15-річного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об’єктивно інформованих батьків або інших законних представників. ...Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження – засвідчити це актом у присутності свідків."

Основним регламентуючим документом є наказ МОЗ України №48 від 03.02.2006р.
«Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів ». У «Календарі профілактичних щеплень» (див. на сайті www.1zu.org.ua та сайті МОЗ), закладено проведення сімнадцяти щеплень дитині до півторарічного віку, починаючи з першого дня від народження, загалом від 11-ти збудників. Сумарна кількість щеплень (включно з повторними), що проводяться дитині до 17-ти років, складає 26, є обов’язковими і класифікуються як “щеплення за віком”. Загалом до «календаря» включено 4 розділи: щеплення за віком, щеплення за станом здоров’я, щеплення, які проводяться на ендемічних та ензоотичних територіях та за епідемічними показами, рекомендовані щеплення.

Одним з найневрегульованіших моментів є медичний огляд перед проведенням щеплення, який відбувається "на око": візуально і з використанням термометра, в той час, коли в організмі людини (дитини) знаходяться (і це не новина) в активному або скритому стані певні патогенні або умовно патогенні збудники. Наявність і активність яких визначається за ПЛР та ІФА методиками діагностик, що і здійснюється у деяких приватних клініках, що проводять вакцинацію, проте ціна таких обстежень сягає сотень гривень.

Певною мірою вразливим виглядає момент зберігання, транспортування вакцин, який визначається “Порядком забезпечення належних умов зберігання, транспортування, приймання та обліку медичних імунобіологічних препаратів (МІБП) в Україні” (див. на сайті www.1zu.org.ua та сайті МОЗ), враховуючи часті відключення електропостачання та загальний не надто високий рівень виконавчої дисципліни в нашій країні, наслідками чого стають практично регулярні повідомлення про харчові отруєння дітей в школах і на відпочинку, вибухи в лікарнях кисневих балонів, газового обладнання в будинках наших міст. Принагідно звернемо увагу читача, що при придбанні вакцин, в тому числі МІБП, слід обов’язково користуватись термоконтейнером (яким може бути звичайний термос) під час транспортування додому чи медичного закладу (п.6 “Порядку відпуску громадянам МІБП”), а п.4.7 зазначається, що вакцина, яка зберігалась в умовах порушення холодового ланцюга не може бути використана і підлягає знищенню (температура зберігання вакцин, згідно із п.4.2. – від +2 до +8 градусів Цельсія).

Найбільшу увагу привертає «Інструкція щодо організації епідемічного нагляду за побічною дією імунобіологічних препаратів» (див. на сайті www.1zu.org.ua та сайті МОЗ),. Пунктом 1.2 зазначається: “Моніторинг післявакцинальних реакцій та ускладнень – це система постійного стеження за безпекою МІБП в умовах їх практичного використання”. Пунктом 1.4 дано визначення:
- поствакцинальних реакцій (ПВР) – це клінічні та лабораторні ознаки нестійких патологічних (функціональних) змін в організмі, що виникають у зв’язку з проведенням щеплення;
- післявакцинальні ускладнення (ПВУ) – це стійкі функціональні морфологічні зміни в організмі, що виходять за межі фізіологічних коливань і приводять до значних порушень стану здоров’я. В додатку № 1 «Інструкції…» подано перелік післявакцинальних реакцій та ускладнень (див. на сайті www.1zu.org.ua та сайті МОЗ), очевидно, що можливих, але висновки робити слід всім, кого стосується дане питання.

На розгляд до Верховної Ради України у 2009 році було подано законопроект «Про вакцинопрофілактику інфекційних хвороб» реєстр.№4778. Текст законопроекту налічує п’ятнадцять сторінок, п’ять з яких займає розділ V «Соціальний захист осіб при виникненні поствакцинальних ускладнень», яким передбачається відшкодування шкоди заподіяній особі, в тому числі дитині, внаслідок ушкодження її здоров’я, або в разі її смерті!, допомогу на поховання; надання ритуальних послуг, включаючи встановлення надгробків! (ст. 16-24). Як доповнення додамо, що даний законопроект отримав численні зауваження та негативний висновок Головного науково-експертного управління (див. на сайті www.1zu.org.ua та сайті ВР) та відхилений Верховною Радою 02.03.10р., що не виключає подальших подібних законодавчих нововведень.

Проводима кампанія вакцинації в Україні, крім медичних ризиків, несе в собі певні соціально-дискримінаційні ознаки, (оскільки діти належать батькам, а не МОЗу і ВООЗу), що полягають в наступному. Виходячи з Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (ст. 15 – Запобігання інфекційним захворюванням в дитячих закладах) «дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється». В той час як Конституція України (ст. 53) проголошує, що повна загальна середня освіта є обов’язковою, держава забезпечує доступність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних закладах. Крім того, статтею 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», статтею 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» обов’язковими профілактичними щепленнями в Україні визначено лише 6 (шість) щеплень, а саме: від туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правцю та кору. Варто звернути увагу на ефективність вищезазначеної процедури профілактики, враховуючи масовість захворюваності на туберкульоз в Україні, попри вакцинацію від туберкульозу (БЦЖ) довгі роки, ще з радянських часів.

Підсумовуючи, хотів би реально зорієнтувати читача: немає на сьогоднішній день і не може бути чіткого, аргументованого і впевненого висновку “за” чи “проти” вакцинації і дана постановка питання є некоректною. Вакцинація загалом є чином (дією) захисту, але слід враховувати та оцінювати, в першу чергу готовність, відповідність загального стану медицини, її матеріально-технічної бази до таких широкомаштабних дійств. Від багатьох авторитетних фахівців походить висновок, що порядок проведення “обов’язкових щеплень за віком” потребує коректування з огляду на питання безпечності (ризиків) та законодавчого врегулювання (див. статтю «Актуальные аспекты современной иммунопрофилактики: необходимость тонкого баланса между интересами общества и человека» проф. В.Є.Казмирчук, Д.В.Мальцев, журнал «Клиничекская имунология. Алергология. Инфектология» №2, 2010 р., див. на сайті www.1zu.org.ua). А на мою думку відсутність альтернативи вакцинації, що подається одним з основних аргументів, не повинна ставати умовою загрози життю чи здоров’ю дитини внаслідок ризиків поствакцинальних ускладнень, пам'ятаючи першу заповідь лікаря "не нашкодь".

ПІСЛЯМОВА
Формування здоров’я дитини шляхом, що здійснювався за радянських часів, ми, сьогоднішнє зріле покоління, чудово знаємо і пам’ятаємо. Пам’ятаємо своє щасливе дитинство, де не було сексу, клею, подіуму, реклам.., а були піонерські табори в наймальовничіших лісах, безкоштовні спортивні, музичні, технічні секції, здорове повноцінне харчування, існувало поняття загартування, що є елементом загальної природної імунопрофілактики. Зараз все це названо тоталітаризмом. Таких термінів як аутизм, дитяча лейкемія, поліомієліт ми не чули, на фізкультурі свідомість не втрачали і не вмирали. Задумаймось, де шукати причини сьогоднішнього масового дитячого каліцтва.

Голова Правління
ЗУР громадської організації О.Гарон
“Здорова Україна”


Базовий матеріал прийнятий загальними зборами ЗУР громадської організації “Здорова Україна” у жовтні 2009р.

Підписи осіб – медиків, юристів, громадських діячів, які підтримали вищевикладене (20 підписів).

Підписи за підтримку статті Вакцинація в Україні ч.1

Підписи - Вакцинація в Україні ч.2